Без цього гравця важко уявити основний склад “Арсеналу”. Він у кожному матчі демонструє змістовну гру і по праву заслужив довіру керманича “канонірів”. Олександр дуже приємний та доброзичливий співрозмовник. На одному з останніх тренувань команди він, не дивлячись на зайнятість, погодився поспілкуватися.
– Олександре, розкажи про себе.
– Народився 23 червня 1977 року в Дніпропетровську. Я, як і більшість хлопчаків, почав ганяти м”яча з друзями. Чесно кажучи, про футбольну кар”єру мріяв із дитинства, а з семи років мрію почав втілювати у життя.
– Хто дав тобі путівку в гру мільйонів?
– Першим моїм тренером був Віталій Степанович Мусієнко, якому я дуже вдячний за все, що він для мене зробив.
– Олександре, як надалі розвивалася твоя професійна кар”єра?
– Навчався в Дніпропетровському спортінтернаті. Зірок з неба, як кажуть, не хапав, але і задніх не пас. Першим моїм професійним клубом був “Дніпро”, у складі якого дебютував восени 1997 року в матчі з кіровоградською “Зіркою”. Чесно кажучи, відчуття – незабутні. Мені довірили місце в “основі” поряд із справжніми професіоналами. До основного складу пробитися було важко, але мені це вдалося. З 1999 по 2002 рік виступав за “Ворсклу”(Полтава). То були незабутні часи: колектив підібрався дружний, грали в Кубку УЄФА. А з липня 2002 року захищаю кольори київських “канонірів”.
– Як тобі “Арсенал” та атмосфера, що панує в команді?
– Це – дружний колектив. Я дуже задоволений, що свого часу обрав саме цей клуб. Нашого тренера вважаю справжнім фахівцем.
– Олександре, тебе часто визнають найкращим і зараховують до символічних збірних. Як ти ставишся до подібних визнань журналістів?
– Мета будь-якого футболіста – бути найкращим. Мені дуже приємно, що фахівці високо оцінюють мої дії. Героєм себе не відчуваю, адже нічого надзвичайного не зробив, просто виконував свою роботу. Взагалі від оборонців на полі багато що залежить, тому в кожному матчі роблю все задля того, аби суперники не зуміли вдало завершити свої атаки.
– Чи є в твоєму житті людина, яка підтримує тебе у будь-якому випадку?
– Так, вона має справжнє українське ім”я – Наталка. Це – моя половинка, на яку я завжди можу покластися. Також моєму щастю не було меж, коли народилися наші діти – Кирило та Володимир. Заради них я роблю все, щоб вони все мали.
– Олександре, чи підтримують діти татка?
– Звісна річ! Молодший впізнає мене під час трансляцій матчів і каже: “Це мій тато, а що він тут робить?” (сміється. – Прим. автора). А старший, як і я в дитинстві, бігає з м”ячем. На мою думку, він згодом може повторити шлях батька.
– Як проводиш вільний час?
– Завжди відпочиваю у колі сім”ї. Люблю на вихідних прогулятися Хрещатиком, містом взагалі та добре провести час. Відвідуємо Глобус, Метроград. Тут можна непогано перекусити й знайти багато потрібних речей. Коли погода не дозволяє чи дуже втомлений – люблю вдома переглядати фільми.
– А який жанр кіно тобі до вподоби?
– Віддаю перевагу вітчизняним комедіям. Є багато улюблених фільмів, але найбільше подобаються “Джентльмени удачі”.
– Напевне, настрій на перегляд фільмів є не завжди…
– Авжеж, бо футболіст – дуже важка професія, і матчі не завжди завершуються з позитивним результатом. Коли сумно на душі, люблю послухати музику, перевагу віддаю вітчизняній. Нині у багатьох виконавців неабиякі вокальні здібності.
– Олександре, яка твоя найулюбленіша страва?
– Я б не сказав, що занадто перебірливий щодо їжі. Найбільше до вподоби українські страви, адже порівняти щось з борщем із пампушками, який дуже смачно готує моя Наталка, неможливо.
– Які риси ти цінуєш в людях?
– Чесність та порядність. Це – головні людські цінності. Вважаю, що саме на цих двох складових повинні будуватися стосунки між людьми.
– Олександре, чи маєш найпотаємнішу мрію?
– На мою думку, вона є у кожного. Мрію опинитися в одному з клубів англійської прем”єр-ліги, але це згодом, бо я ще й для “Арсеналу” не все зробив.
– Ти любиш ризик? Мабуть, коли кермуєш, не дуже звертаєш увагу на обмежувальні знаки?
– Навпаки. На своєму “Ровері” я – приклад для водіїв, завжди звертаю увагу на знаки. Потрібно цінувати життя, адже воно лише одне.
– Чому ти пов”язав своє життя саме з футболом?
– Гра мільйонів – моє найпалкіше захоплення. Це – непередбачуваність, азарт з першої і до останньої хвилини. Також футбол – це фарт. Часто буває, докладеш максимальних зусиль задля перемоги – і не фартить.
– Олександре, хто твій кумир на футбольному полі, і першість якої країни тобі до вподоби?
– Мені імпонує гра Алессандро Нести. Він справжній професіонал, який у кожному матчі демонструє класну гру. Найбільше подобається англійська прем”єр-ліга, адже там команди високого рівня, які не скидають обертів навіть тоді, коли програють, а б”ються до останньої хвилини.
– Що для тебе найголовніше в житті?
– Моя дружина та наші діти. Тому все, що я зробив та що зроблю, присвячую саме їм.
– Олександре, що побажаєш читачам нашого часопису?
– Уболівайте та відвідуйте матчі за нашою участю. Зрозумійте, ми граємо заради вас, тож рушайте на стадіон, аби підтримувати нас. На мою думку, наші турнірні негаразди – тимчасові, і ми ще обов”язково порадуємо вас хорошою грою.
Источник: “Украинский футбол”