У середині тижня справжня лавина нагород звалилася на голову гравця львівських “Карпат” Сергія Ковальчука. Але всі рейтинги зводилося до того, що Сергія визнано кращим футболістом Молдови. Ще до того, як відбулася ця приємна для Сергія подія, нам вдалося поспілкуватися з футболістом.
– Хочеться почути від Сергія Ковальчука оцінку минулого сезону?
– Відомо, що перед нами було поставлене завдання бути у п”ятірці кращих команд. Але не вдалося, і, як наслідок, відбулася зміна на тренерському містку. Зіжмаканим вийшло перше коло. В деяких випадках не щастило. А загалом, можна наводити багато різних причин. Те ж суддівство. Дев”яте місце можна вважати невдалим.
– Причина короткої лави запасних не може слугувати оправданням?
– Я не дотримуюся такої думки.
– Разом із Юрієм Беньом ти повністю відіграв першу частину чемпіонату. Виходить, що твоя фізична форма задовольняла наставників?
– Напевно. Хоча були матчі, в яких тренер міг замість мене випустити на поле іншого гравця. Нормально це сприймаю, адже в середньому один поєдинок на тиждень – якраз нормально для гравця.
– Відомо, що Іван Голац не обтяжував гравців великими навантаженнями. Він сподівався на те, що футболісти ще й індивідуально займатимуться…
– Справді, сербський наставник не давав великих навантажень на тренуваннях. Я ж намагався, крім загальних занять, фізичний стан підтримувати або на “Юності”, або у тренажерному залі.
– У чемпіонаті Сергій Ковальчук провів усі матчі, але не отримав жодного попередження. Чи не забув, коли востаннє заробляв жовту картку?
– У минулому чемпіонаті, точніше в першому колі, отримав три попередження, тому тренери мені сказали грати обережніше.
Але я не є грубим гравцем. Також із суддями не сперечаюся, вважаю це марною справою.
– Але досвід показує, що змінити рішення судді можна. І “Карпати” змогли у минулому чемпіонаті в Полтаві відмовити арбітра від призначення пенальті, у центральному матчі кола (“Динамо” – “Шахтар”) – також…
– Є капітан, який має займатися цією стравою. А всім іншим треба бігати, заробляти жовті та червоні картки… Не знаю, просто ніколи не сперечався зі суддею.
– Тобі вдалося відзначитися лише одним голом у першому колі, але свій автограф залишив у воротах київського “Динамо”, яке після тієї гри почало уважніше стежити за твоєю грою…
– Всі питання з цього приводу скеровую до керівництва клубу. Мені дзвонили представники київського клубу і казали, що зацікавилися моєю персоною. Та все вирішується на рівні президентів, а я нічого не знаю. Не хочу торкатися цієї теми. Якби справді кудись переходив, тоді можна було б розмовляти.
– Але вболівальників, принаймні, цікавлять масштаби зацікавлення твоєю персоною? Серед зацікавлених клубів, зокрема, називався турецький “Бешикташ”…
– Це стало несподіваною новиною, бо до мене не зверталися представники цього клубу. Цікавляться переважно з України та Росії. Зі сусідньої країни це “Динамо”, “Шиннік” та інші. З українських клубів ще літом інтерес проявляло “Дніпро”. Також цікавився “Арсенал”. Але, повторюся, всіх скеровую до керівництва клубу, адже у мене ще три роки діятиме контракт.
– Зважаючи на таке зацікавлення, мусиш обов”язково мати свого агента, адже зараз це дуже модно.
– Ні, з жодним агентом у мене не підписано контракту.
– З чим це пов”язано? Не довіряєш їм?
– Багато наслухався про діяльність агентів. Підписують контракт, потім всі гроші забирають. Вважаю, поки що він мені не потрібен. Агент потрібний у тих випадках, коли тебе продають кудись за кордон.
– А ти сам чуєшся в силі, щоб виступати на іншому рівні? Не страшно загубитися в новій команді?
– Якщо переходити в російський клуб, то не страшно, рівень чемпіонатів приблизно однаковий. Навпаки, цікаво: конкуренція, все нове, хочеться себе проявити.
– Тобто хочеш пограти у новому чемпіонаті?
– Якщо переходити, то головне, щоб рівень команди був вищий за рівень “Карпат”.
– Якщо тобі запропонують переходити в інший клуб, то на які чинники звертатимеш перш за все увагу: сильний клуб, сильний чемпіонат, матеріальні вигоди?
– Напевно, вибиратиму по силі клубу. Хоча фінанси також відіграють велику роль. Не знаю, треба довго обдумувати пропозицію і потім робити якийсь вибір.
– Але самому хочеться якнайшвидше змінити клубну прописку?
– Всі ці пропозиції на рівні чуток, а на даний момент мене все влаштовує в “Карпатах”. Всі зобов”язання переді мною виконуються.
– Коли ти перебував у відпустці, відбулося жеребкування до чемпіонату світу 2006, який відбудеться в Німеччині. Як оцінюєш його результати?
– Можна сказати, що задоволений його результатами. Адже проти італійців, норвежців, шотландців, словенців ще не доводилося виступати. Вважаю, цього разу у нас не така сильна група, як у відбірковому етапі до ЧЄ-2004, де нам протистояли чехи, голландці, австрійці. Звичайно, однозначно говорити, що нам пощастило з жеребом, не можна, сильних команд вистачає.
– Тренер збірної Віктор Пасулько сказав, що вашій збірній реально посісти третю сходинку в групі.
– Не знаю, на що ми можемо претендувати. Все залежатиме від того, в якому стані буде наша збірна перед відбірковим етапом. Саме тоді й можна реально оцінювати наші можливості. Поки що ми є аутсайдерами.
– У збірній виступаєш під 7 номером. Взяв собі його на щастя?
– Мені його просто дали. Для мене немає різниці під яким номером виступати. Зокрема, у моєму дебютному офіційному матчі за національну збірну я вийшов на заміну під 13 номером. За десять хвилин до закінчення поєдинку зі збірною Азербайджану ми перемагали 1:0, я з”явився на полі і зумів відзначитися. Та в другому матчі зі збірною Словаччини я також вийшов під 13 номером і втратив стовідсоткову нагоду забити – вихід віч-на-віч. Ми на той час перемагали з рахунком 1:0, а через деякий час гравець, якого я повинен був опікати при “стандарті”, зрівняв рахунок, а матч закінчився з рахунком 4:2 на користь словаків. Так що я ніколи не звертаю увагу на те, під яким номером виступаю.
– У зв”язку з тим, що на поле виходиш під 7 номером, тебе не називають Шевченком збірної Молдови?
– Ні, я ж не нападник.
– Але ти є одним із лідерів команди. Загалом, рідко можна почути претензії на твою адресу…
– Чому? Говорять, що я незабивний.
– Але ж це не твій прямий обов”язок?
– В будь-якому разі хочеться забивати частіше.
– За рахунок чого вдається бути сильним, не володіючи міцною статурою?
– У мене була така проблема, коли у шістнадцять років я мав 1м 60 см зросту. Після того, як наш одеський “Чорноморець” переміг у Кубку України, мою анкету відіслали до збірної України. Там як дізналися про мій зріст, то відразу сказали, що я їм не підходжу.
Така ж ситуація сталася і з “Чорноморцем”. Наш тренер порекомендував Леонідові Буряку переглянути мене для другої команди, але він, побачивши мене, сказав, що я є замалим.
– Це, мабуть, розізлило тебе?
– Прикро було, тому що з нашої команди іншого футболіста через те, що він був великого зросту, взяли до другої команди, а мене – ні. Хоча по грі…
Ми тоді у фіналі Кубка серед юнацьких команд перемогли з рахунком 2:0 київських динамівців, і після гри до мене підійшли представники “Тілігула”. Запропонували трикімнатну квартиру, автомобіль, зарплатню, вчитися в інституті – все безкоштовно. Я погодився. Через два тижні запропонували прийняти громадянство, щоб грати за юнацьку збірну. Я також погодився. Зіграв десь п”ять ігор за юнацьку збірну, потім виступав за “молодіжку” Молдови.
– Гравцем національної команди вже став після переходу в “Карпати”?
– Коли виступав ще за “Тілігул”, мене викликали до лав національної збірної Молдови. У товариських матчах виходив в основному складі, в офіційних – на заміну.
– Якби запровадити рубрику “Перспектива українського чемпіонату”, то кого міг би включити туди з українських гравців чемпіонату України?
– Балабанова з “Чорноморця”, Ротаня з “Дніпра”. З нашої команди – Кабанова та Даниловського.
Якщо вважати Венглинського молодим, то йому можна віддати перше місце у цій рубриці. Мені ж подобається своєю грою Костянтин Балабанов.
Источник: ФК Карпаты Львов