Один з найвідоміших футбольних клубів Європи – Динамо Київ було засновано рівно вісімдесят років тому. Свою річницю клуб відзначає низкою подій, включно з концертом та товариським матчем з давнім суперником та спортивним другом – італійським клубом АС Мілан.
Розмова з колишнім гравцем, головним тренером клубу та збірної України і теперішнім віце-президентом Динамо Йожефом Сабо.
– Що для Вас Динамо?
– Динамо Київ – це моє життя. Виріс в Динамо і залишаюсь в ньому. Це мій рідний дім. Я нічого іншого не знаю і не хочу. Хоча й були інші пропозиції, але я вирішив так – жити і працювати для Динамо.
– Ви за своє життя в Динамо бачили багатьох видатних футболістів, які виступали за клуб, тренерів, які пройшли через клуб. Хто для Вас найбільша зірка Динамо усіх часів. Я розумію, що це не дуже коректне запитання, бо було ціле сузір”я…
– Нічого. Я це казав уже не один раз. Я вважаю, що Блохін – найкращий футболіст і України, і СРСР. Я вважаю, такого гравця в нас ще не було, він – номер один. Тренер для мене залишається Маслов, а потім Лобановський. Маслов, тому що дуже багато Лобановський взяв у нього. Він був дуже мудрим, знав дуже добре футбол, і був гарним психологом. І навіть сам Лобановський казав, що багато навчився у Маслова, не зважаючи на те, що Маслов у свій час звільнив Лобановського. Постать Віктора Маслова в історії дещо недооцінена, але прийшов Лобановський, виграв Кубок Кубків і інші трофеї, і Маслов відійшов у тінь.
– Чи Ви погоджуєтесь з тим, що нове покоління футболістів використовує Динамо радше як трамплін для подальшої кар”єри, а не як реалізацію мрій. Колись потрапити в Динамо було мрією…
– Так воно і є. І коли їжджу по Україні, і якщо колись Динамо був символом України, то сьогодні деякі вболівальники ведуть себе не так, як би мені хотілось. Втім, що тут сказати – Динамо був, є і буде лідером.
– Чи Ви погоджуєтесь з тим, що зараз деякі футболісти, особливо “легіонери”, вдягають футболку Динамо не з відчуттям гордості за те, що вони є частиною клубу, а радше за великі гроші, які динамівці можуть платити провідним гравцям?
– Справа в тому, що вони приїжджають заробляти, і для них чи це Динамо, чи будь-який інший клуб, все одно. І це мені не подобається.
– А чи немає небезпеки, що залучення дедалі більшої кількості легіонерів робить меншими шанси проявити себе майбутнім зіркам, вихованцям власне динамівської школи, таким як Андрій Шевченко свого часу?
– Якщо ми хочемо зробити конкуренцію в Європі і грати на рівних проти Мілана, чи проти Челсі, чи Реал Мадрида, то нам треба мати Команду. Як би мені не було соромно, але ще немає таких гравців у нас, які б грали на рівних. Тому ми їздимо, придивляємось, але уже наші хлопці, наші школи почали робити і випускати непоганих футболістів. У нас у Динамо є молодь, яка через пару років може замінити “легіонерів”. Правильно роблять, що кожного року беруть на одного менше. Це нормально, думаю, що наступного року буде ще на одного менше, тобто треба буде 5 українців. Отак ідемо крок за кроком. Тут не треба “рубати” зразу, а так потихесеньку, і, я думаю, через кілька років будуть лише українці грати.
– Тобто, скільки б не було легіонерів, Динамо завжди залишатиметься легендою і символом саме українського футболу?
