Першої травми знаменитий голкiпер Олександр Шовковський зазнав вже у чотирирiчному вiцi, а першi карбованцi заробив у тринадцять рокiв.
“Кожнiй родинi бажаю виховати такого сина, – з гордiстю каже
Володимир Станiславович Шовковський, батько найсильнiшого українського футбольного воротаря. – Це був новорiчний подарунок долi! Народився Сашко другого сiчня. Добре пам’ятаю цей день у 1975-у роцi. Я був на роботi. Раптом кличуть мене до телефону. Сусiдка, з якою перед тим розмовляла моя дружина, повiдомляє про народження первiстка. Вага – 3,5 кiлограмiв, рiст – 51 сантиметр. Я був найщасливiшою людиною на планетi! Одразу махнув до майбутнього кума, i ми з ним вiдсвяткували цю подiю. Вiд того дня наш син приносить в оселю лише радiсть”.
“Не думали, що син буде знаменитим!”
Володимир Станiславович Шовковський народився та вирiс на Житомирщинi, у селi Верхiвня Ружинського району. Пiсля закінчення тамтешньої сiльської школи подався на Захiдну Україну. “У 1964 роцi я вирiшив вступити до Дрогобицького педагогiчного iнституту, на фiзико-математичний факультет, – згадує молодi роки пан Шовковський, – Найбiльше зi студентських часiв запам’ятав виступи в ансамблi “Пролiсок”. Любив я танцювати! З ансамблем об’їздив усю Галичину. I завжди мене оточували красивi жiнки. Та своє щастя зустрiв у Києвi”.
“Ми з Володимиром познайомилися у столицi, – веде далi
Ольга Корнiївна (дiвоче прiзвище Шаповал), мати Олександра Шовковського. — Обидвоє ми працювали на однiй з київських будiвельних компанiй. Володя у перший же вечiр усе про себе розповiв. До Києва вiн потрапив випадково. У Дрогобичi так захопився танцювальною кар’єрою, що забув про навчання. Довелося пiсля третього курсу полишити студентську лаву. Пiшов працювати будiвельником у Трускавцi. Звiдти його забрали до армiї. А вже пiсля служби вiн подався до Києва, де почав працювати каменярем. Я теж родом не зi столицi, а з Чернiгiвщини. Ми познайомились у 1971-у роцi i в цьому самому роцi вирiшили побратися. А про дитину замислились аж через три роки спiльного життя. Тодi ми й гадки не мали, що наш син буде такою знаменитiстю! Ми б усе занотовували про нього. А то я навiть не можу вам сказати, чому ми дали йому iм”я Сашко”.
“Зате я добре пам’ятаю, як рiс Сашко, – перебиває дружину Володимир Станiславович. – Вiн був дуже кмiтливим i рухливим. На одному мiсцi не всидить анi секунди! Футбол вiн полюбив з трьох лiт. А вже у чотири отримав першу травму. Сашко грався м’ячем на сьомому поверсi, той полетiв по сходах донизу. Саша почав його наздоганяти. Упав i розсiк брову. Довелося накладати чотири шви. А скiльки ваз вiн розбив, ганяючи м’яча у квартирi! Про його феноменальну реакцiю ми теж дiзналися, коли Сашко був зовсiм малий. Пригадую, якось поцiлив м’ячем у вазу, що стояла на телевiзорi. Вiн миттєво зловив її. Потiм почав хвалитися мамi, що зреагував, наче справжнiй воротар. Син з м’ячем практично не розставався. Як виходив з хати без нього, то ми вже починали хвилюватися. А коли в його руках був м’яч, то ми були спокiйнi – знали, що синочок на стадiонi. Пам’ятаю, одного разу у нього вкрали м”яч. Так ми не знали, де Сашка шукати. Через два дні довелося купити iншого м”яча, щоб бути спокiйним за сина”.
“Про баскетбол довелося забути”
У шестирiчному вiцi Олександр Шовковський заявив батькам, що записався на гурток футболу. Першим його тренером був Григорій Матiєнко. Саме цей фахiвець наполiг на тому, щоб у восьмирiчному вiцi Шовковський пiшов у школу київського “Динамо”. У цiй школі йому довелося забути про заняття баскетболом, яким вiн теж захоплювався. Юний Шовковський пройшов вiдбiр i потрапив під опiку тренера Олександра Чубарова, який, до слова, нинi працює адмiнiстратором київського “Динамо”. У 1983-у роцi Шовковський потрапив до групи Анатолiя Крощенка. Той i поставив Олександра на воротара. Про гру в атацi довелося забути…
Першi гонорари Олександр Шовковський отримав у тринадцятирiчному вiцi, коли його визнали найкращим воротарем мiжнародного турнiру в Iталiї. “За успiх на Аппенiнах Сашковi та його ровесникам дали по п’ятдесят карбованцiв, – каже Володимир Станiславович, – Сашко принiс i поклав грошi на стiл. А згодом Анатолiй Крищенко телефонує i питає, чи сказав нам син про премiю. Виявилося, що вiн єдиний з класу вiддав батькам усю суму! За таку щирiсть ми йому цi грошi повернули.
Минуло ще кiлька рокiв, i Олександр потрапив до “Динамо-2″, де почав заробляти дуже пристойно. Тепер вiн нам завжди допомагає. От недавно машину менi купив, на курорт до Єгипту нас вiдправив. А на Новий рiк поїдемо вiдпочивати до Трускавця. На Захiднiй Українi нам комфортнiше, анiж десь за морем. Трускавець, Косiв, Яремче – це найгостиннiшi куточки планети. Та де б ми мали таку можливiсть, якби не син?! Хтозна, чи вижили б на пенсiйнi грошi. Я дiстаю сiмсот гривень, а дружина — п’ятсот, i чверть наших прибуткiв iде на квартплату”.
Олександр Шовковський вчився в одному класi з динамiвцями Владиславом Ващуком i Сергiєм Федоровим, а також з геннадієм Медведєвим, який нинi захищає кольори полтавської “Ворскли”. До речi, з Ващуком вiдомий воротар народився в один день! Сина Шовковського теж звати Владислав, i Ващук є його хрещеним татом.
“З батьками Ващука i Федорова ми познайомилися на батьківських зборах, – каже Ольга Корнiївна, – я, до речi, була головою батькiвського комiтету. У гостi одне до одного часто ходили, i на футбол часто разом вибиралися. Ще у наше товариство добре вписалися батьки Андрiя Гусiна”. “Нинi на стадiонi нас вже не застанеш, – смiється пан Володимир, – Не можу спокiйно дивитися, дуже хвилююся. Пiсля iнфаркту вирiшив поберегти нерви i лишаюся вдома. До того ж, на стадiонi часто можу почути несправедливу критику дiй сина. Боляче на душi. Хоч бери i вуха закривай! Та тепер менi байдуже, що там кажуть про Шовковського. Головне, щоб вiн був здоровий. А то Сашко нинi травмований i у футбол не грає”.
“Завершувати кар”єру сину ще зарано”
Як вiдомо, Олександра Шовковського вболiвальники критикують частенько. То йому згадають про пропущений гол у матчi зi збірною Словенiї, то повiшають на нього всiх собак за фiаско у Лiзi чемпiонiв. А ще торiк Iгор Суркiс вiдiбрав у голкiпера капітанську пов’язку i вiддав її Сергiю Реброву. Як бореться iз темними смугами Шовковський? Питаємо про це у його батькiв.
“Син нам душу нiколи не виливає. Замикається у собi. Ранiше як було – брав собаку i йшов гуляти. Повертався через двi години. Того собаку вiн вiддав друзям пiсля розлучення з першою дружиною. Зараз розрада для Олександра – його син. Владику нинi дванадцять рокiв. У Сашка пiшов. Високий дуже, мене вже наздогнав. Футболiстом вiн, мабуть, не буде. Рiч у тiм, що Владислав живе з Властою (першою дружиною Шовковського – Авт.)… От якби вони жили разом, то Сашко виховав би його футболiстом. А Власта сама з ним не займалася i нам не давала його виховувати. Нинi Сашко щасливий з дружиною Олею. Вона в нього дизайнер. Вiн завжди має стильний одяг та модну зачiску. Утiм, це не лише заслуга невiстки. Олександр любить елегантно виглядати”.
… Нинi чимало вболiвальникiв вважають, що Олександру Шовковському пора звiльняти мiсце в рамцi ворiт збiрної України. Мовляв, вiк не той. Та його батьки твердо переконанi, що вiн ще знадобиться збiрнiй. “Завершувати кар’єру Олександровi явно зарано. Та як зав’яже з футболом, то стане тренером. Ця робота йому до снаги. Вiн ще має диплом журналiста, та навряд чи колись писатиме статтi. Досвiду замало. А от великим тренером цілком може стати. Сподiваюсь, зробить ще бiльшу тренерську кар’єру, анiж футбольну. Утiм, ми вважаємо, що Сашковi i так усе вдалося. Кiльканадцять рокiв незмiнно захищав кольори збiрної України i київського “Динамо”, та й за кордоном мiг пограти. Свого часу його запрошували до англiйського “Манчестер Юнайтед”, французького “Ланса” та ще iнших колективiв. Але тодi вiн більше був потрiбен київському “Динамо” i його не вiдпустили. Лишився в Українi. Чи шкодує? Це знає тiльки сам Олександр”, – підсумовує батько знаменитого голкiпера.
Источник: ФК “Динамо” (Киев)